20

Подружжя Протопопових, Дмитро та Катерина, були справжніми містянами. Народилися у Дніпрі, там і одружилися. Дмитро  закінчив аспірантуру, працював в НМетАУ на кафедрі прикладної математики, Катерина – у банку.  Однак незабаром подружжя зрозуміло, що більш за все вони не хочуть все життя просидіти в офісі. Воно здавалося, ніби в клітці.

Навпаки, вони мріяли про свій маленький будиночок, оточений  лісами та степами, в екологічно чистій місцевості, щоб дихати свіжим повітрям, харчуватися власною органічною  їжею, народжувати й ростити здорових діточок.  Врешті-решт, одного разу вони зібралися з духом, звільнилися з посад, продали квартиру та переїхали до крихітного села, що на Кіровоградщині в Світловодському районі з мальовничою казковою назвою – Семигір’я.

З тих пір минуло дев’ять років. За цей час у них народилися троє гарненьких донечок. Тай живуть на хуторі вони вже не одні. До них приєдналися ще чотири сім’ї зі схожими поглядами на життя з різних куточків України. Разом вони вирішили перетворити звичайний хутір на справжнє екопоселення. Варто відзначити, що місця навколо Семигір’я як найкраще підходять для цих цілей – степова частина України тут зустрічається з лісами Заходу. Тут немає заводів, що димлять, а найближча автотраса знаходиться в десяти кілометрах. Цей тихий зелений куточок приваблює своїм затишком усіх, хто приїздить погостювати до екопоселенців.

Між іншим, виявилося, що село Семигір’я  має дуже стародавню історію. Старі люди розповідають про велику графську садибу на території села, оточену родючими садами. Місцеві жителі кажуть, що пам’ятають, як до Семигір’я приїжджали люди з усіх оточуючих сіл, щоб покуштувати цих чудових фруктів та ягід. «Усього було вдосталь – і яблук, і груш. На весні усе було червоне від стиглих вишень, потім рясно родили абрикоси та шовковиця. А восени солодкі сливи та виноград були прикрасою села.», розповідає Варвара Свиридівна, найстаріший житель села, яка в дитинстві допомагала садити дерева у графській садибі, а пізніше працювала вчителькою, коли після революції із графського маєтку зробили школу.  Саме прізвищем графа  Лобачевського (за словами старожилів) донині і називають жителі оточуючих сіл Семигир’я – «Лобачихою».

Своє життя екопоселенці намагаються будувати так, щоб не залежати від міста з його інфраструктурою. Тому використовують кожну можливість щоб вкладати в «родинну автономію». Однак, це не означає що вони прагнуть повернутися у сиву старовину, навпаки  – екопоселенці пильно стежать за досягненнями «цивілізації».  Сім’ї  мають свої сушарки для фруктів і овочів,  морозильні камери, млини для виробництва власного борошна та преси для олії та ін. Старі хати вони облаштували комфортом не гіршим, ніж у міській квартирі. Зараз на меті провести до села швидкий Інтернет, щоб можна було вільно користуватися Всесвітньою мережею та заохочувати до переїзду в екопоселення фрілансерів та програмістів. Мріють побудувати в Семигір’ї власну сонячну електростанцію для забезпечення жителів села електрикою від сонця.

Городи екопоселенців, на перший погляд виглядають, досить дивно – ніде не видно «гектарів» картоплі та чистої зораної землі. Натомість вражає різнобарв’я рослин! Поряд із звичними овочами на ділянці молодих господарів ростуть смородина, порічки, аґрус, барбарис, обліпиха, калина, ірга, гумі, хеномелес, жимолость, актинідія, лохина садова, брусниця, суниця та малина. Різноманітні плодові, декоративні та лісові дерева, горіхи … Свої еко-садиби хлопці та дівчата заснували та доглядають в ладу з навколишньою природою.

Усе, чим оточили себе екопоселенці, є природним і натуральним: затишні будиночки в мальовничому богатому краї; город, в якому порядок установлює сама природа; рівні стосунки між подружжям; радісне спілкування з дітьми...

На життя сім’ї заробляють виготовленням натуральних продуктів, а саме продають їх у Клубі органічного землеробства або через інтернет. У екопоселення навіть є власний сайт з інтернет-магазином, де можна придбати їхню продукцію: ekoposeleniesemigorie.in.ua.  Виручені кошти хочуть вкладати у відродження хутора  –  відремонтувати дороги, провести вуличне освітлення, відновити озеро, розчистити джерела, насипати пляж, привести до ладу хутірський клуб. Так в минулому році в Семигір’ї уже з’явився дитячий ігровий майданчик.

Про своє життя екопоселенці кажуть так: «У віддалі від вируючого життя великих міст, ми навчилися свіжим прозорим поглядом дивитися на світ навколо, бачити і знаходити в ньому те, що не помічають втомлені містяни. Ми отримали невичерпні можливості для аналізу свого внутрішнього світу, переосмислення і самореалізації. Справді, екопоселення - це унікальний майданчик для нескінченних тренувань розуму, терпіння, винахідливості, уяви, віри в себе. Яким буде наше майбутнє, це загадка. Ми не намагаємося розгадати її, тому що кожну хвилину знаходимося в сьогоденні. Що залишиться після нас? Щиро сподіваємося, що залишаться знання, які колись стануть у нагоді нашим дітям. Хай вони відкриють двері ще більш незвичайним можливостям!»